Рішення не існує поза контекстом
Оптимальність визначається відносно конкретного суб’єкта, середовища, моменту часу, ресурсів і системи пріоритетів. Два схожі варіанти можуть мати різну цінність, якщо по-різному пов’язані з людиною та її середовищем.
Зі збільшенням повноти причинно важливого контексту з’являється більше відношень, здатних розрізнити альтернативи. Імовірність випадкової нічиєї між ними має зменшуватися.
Повніший контекст не гарантує унікальності, але зменшує простір випадкової рівності.
Не рахувати копії як різні оптимуми
Фізично різні реалізації не слід штучно вважати різними рішеннями, якщо всі релевантні наслідки однакові. Різний код, геометрія або матеріал можуть належати до одного функціонального класу.
Це зміщує питання з «чи існує одна реалізація?» до «чи існує один найкращий клас релевантних наслідків для повністю заданого контексту?»
Сильна функціональна унікальність
Сильніша версія гіпотези допускає: за достатньо повного опису може існувати лише один глобально найефективніший функціональний клас. Якщо реалізацій кілька, вони еквівалентні за всіма значущими наслідками.
Це не подається як доведений закон. Це теза про структуру реальних задач оптимізації, яку потрібно перевіряти — особливо там, де широкий Pareto-фронт може бути наслідком ще не заданого остаточного компромісу.
Атрактор може бути траєкторією
Контекст змінюється з часом: ресурси, цілі, середовище й сам суб’єкт не залишаються сталими. Тому оптимум теж може рухатися.
Розвиток інтелекту тоді можна бачити як скорочення відстані між фактичним станом системи та динамічною траєкторією оптимальних функціональних станів — включно зі зміною власної когнітивної й фізичної архітектури.